Великобританія добре відома своїми столітніми традиціями, багато з яких сягають своїм корінням у народний фольклор. З 1678 року у місті Ковентрі щорічно проходить дійство, у ході якого одягнені у середньовічний одяг люди проходять певним маршрутом, супроводжуючи жінку на білому коні. В основу цієї традиції було покладено народну легенду про леді Годіву – дружину англійського графа Леофріка, який був володарем Ковентрі та навколишніх земель у першій половині ХІ століття. Тобто, і леді Голіва, і граф Леофрік були сучасниками українських князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.
В основу англійської легенди про самопожертву леді Годіви було покладено історію про непомірне оподаткування, якого зазнавали мешканці Ковентрі від свого графа. Адже в ці часи панувало право сильного, а до появи кривої Артура Лаффера, яка пояснила залежність між ставками оподаткування та податковими надходженнями, ще залишалося близько 950 років.
Одного разу, під час бенкету, леді Годіва, яка була еталоном людських чеснот, попросила свого чоловіка-графа про зменшення податкового тягаря для місцевих мешканців, на що останній будучи в стані алкогольного сп’яніння, відреагував обіцянкою зробити це, за умови, що його дружина серед білого дня проїде оголеною на коні через все місто. Чи варто пояснювати, що це означало для тодішньої аристократки? Це в наші дні нікого оголеною натурою не здивуєш, а на початку ХІ століття за таке, в кращому разі, могли визнати божевільною, а в гіршому – тобою могли зайнятися представники Церкви, запідозривши одержимість дияволом. Але у випадку із леді Годівою все обійшлося якнайкраще.
10 липня 1040 року по вулицях Ковентрі було безлюдно. Попереджені слугами леді Годіви мешканці міста перебували у своїх будинках, вікна яких були закриті ставнями. А по місту, на білому коні повільно проїхала дружина графа Леофріка, функції одягу на якій виконувало лише довге руде волосся. І ніхто із городян, в знак поваги до вчинку леді Годіви, не посмів навіть наблизитись до вікон чи дверей. Після цієї події графу довелося зменшити податки, а леді Годіва міцно зайняла позиції одного із найулюбленіших персонажів англійського фольклору, нарівні із Робін Гудом.
Невідомо чи відбулася ця історія насправді, але точно відомо, що леді Годіва та граф Леофрік – реальні історичні персонажі, вони заснували бенедектинський монастир поблизу Ковентрі, у якому і знайшли свій останній спочинок. Історія вчинку леді Годіви була настільки захопливою для тогочасного люду, що стала предметом досліджень у ХІІІ столітті, коли король Едуард І звелів розібратись наскільки достовірною була історія. І було з’ясовано, що зменшення податків за часів графа Леофріка дійсно мало місце, але дещо пізніше згаданої події, і на скільки це пов’язано із леді Годівою – невідомо. Як би там не було, але образ леді Годіви міцно посів своє місце не лише в англійському фольклорі, але й у літературі (Альфред Теннісон, поема «Годіва»), образотворчому мистецтві (роботи художників Адама ван Ноорта, Джона Кольєра, Едварда Кардболта Едмунда Лейтона, Войцеха Коссака), скульптурі (Вільям Рейд Дік), про неї співають пісні (наприклад, однойменна пісня у виконанні знаменитого гурту «Boney M») та знімають художні фільми (голівудська драма «Леді Годіва з Ковентрі» 1955 року).