Одним із наслідків Першого хрестового походу стало створення у 1119 році (а це коли на теренах сучасної України правив Великий київський князь Володимир Мономах) було створення духовно-лицарського Ордену бідних лицарів Христа, який увійшов у історію під своєю короткою назвою – тамплієрів або храмовників. Його фундатором став французький лицар, виходець із Шампані (добре відомої у нас різновидом свого вина – шампаського) Гуго де Пейон, який став першим великим магістром цього ордену. Символом ордену тамплієрів було зображення двох лицарів, які їдуть верхи на одному коні, що було уособленням відмови тамплієрів від багатства та дотримання обіту бідності. Серед українських істориків побутує думка, що найсхіднішим форпостом тамплієрів в Європі був замок у Закарпатті, побудований поблизу села Середнє, на півдорозі між Ужгородом та Мукачевом і який використовувався у якості митного посту для контролю за перевезенням солі із району сучасного селища Солотвино у західному напрямку.
Орден проіснував майже 200 років і не дивлячись на те, що основним завданням своєї діяльності декларував захист паломників, які вирушали до Святої землі (територія сучасного Ізраїлю, частини Йорданії, Лівану та Сирії) і напускну бідність, в історію він увійшов як чи не найбагатше наднаціональне утворення Середніх віків. Накопичене багатство стало причиною знищення цієї інституції французьким королем Філіпом IV Гарним у 1307 році.
В історію фінансів лицарі-тамплієри увійшли не лише як вмілі господарники, винахідники перевідного векселя і організатори вексельного обігу, але й фінансові посередники та середньовічні банкіри. Причиною цього стала та причина, що європейська експансія на Близький Схід вимагала не лише військового втручання, але й управлінням майном на великих територіях та фінансування повсякденної діяльності ордену. Хоч не хоч, а до мілітарної функції додалася і мирна – фінансова. Фінансова діяльність ордена розпочалася із того, що у всіх його резиденціях почали надаватися послуги із зберігання цінностей – аналог сьогоднішніх банківських депозитарних скриньок. Такий бізнес міг ґрунтуватися лише на взаємній довірі між зберігачем та депозитором. Згодом, функції зберігача поширилися на управління майном, яке підштовхнуло розвиток способів переведення грошей на відстань, із використанням спеціальних розписок, аналогів чеків та векселів, платоспроможність яких підтверджувалася зарезервованими депозитами. Фінансова послуга виявилася настільки необхідною для середньовічних купців та державних управлінців, що стала основою фінансової успішності та могутності тамплієрів.
Досвід тамплієрів, який було накопичено в управлінні фінансовими активами, а також їх чесність по відношенню до своїх клієнтів, дозволили їм стати першими європейськими банкірами та закласти основу в майбутній розвиток системи капіталістичних відносин.