Протягом останніх кількох десятків років у розмовну мову українського суспільства міцно зайшло слово «рейдерство», що означає протиправний, як правило силовий перехід права власності на майно або інші активи, ставши синонімом слова «захоплення». Цікаво, що саме поняття має зовсім інше історичне коріння, а його поява пов’язана із військовими діями на морі. На початку, рейдерами називали військові кораблі чи озброєні судна, основне призначення яких було у знищенні чи захоплені торгових кораблів ворога. А саме таке плавання називалося рейдерством.
Цьогоріч, 28 липня, світова спільнота якось тихо і буденно (на фоні російської агресії в Україні) відзначила 110 річницю від дати початку І-ої Світової війни, однією із непересічних сторінок якої стало рейдерство німецького військового флоту на просторах Світового океану. Його доцільність обумовлювалася острівним розташуванням Великобританії – головного супротивника Німеччини на Західному фронті та винятковою залежністю її економіки від стану морських перевезень. Розладнавши налагоджену логістичну систему можна було вплинути на стан обороноздатності супротивника та, у перспективі, перемогти. І можна стверджувати, що певні здобутки на цій ниві у німців були.
Через відсутність великого океанського флоту, Німеччині, в якості кораблів-мисливців за торговими суднами ворога, довелося використовувати переобладнані цивільні вантажо-пасажирські судна, при виборі яких враховувалася їх морехідність, автономність плавання, стан енергетичної установки, швидкість ходу. Комплектування суднових екіпажів здійснювалося як за рахунок кадрових військових (в основному для обслуговування озброєння) так і за рахунок цивільних моряків. На судна встановлювалися кулемети, гармати калібру від 37 мм до 150 мм, торпедні апарати, вони могли брати на борт кілька сотень морських мін, які виставляли в районах інтенсивного судноплавства. Усе озброєння ретельно маскувалось. Для виявлення ворожих кораблів та суден могли використовувалися гідроплани – літаки на поплавках, які розміщувалися на облавку рейдера, а перед своїм бойовим використанням спускалися на воду за допомогою корабельних кранів.
Серед переваг використання таких суден слід відмітити їх значну автономність плавання, можливість маскування під судна нейтральних країн (за рахунок зміни назви, перефарбування корпусу, додавання фальшивих елементів – додаткових димових труб, палубних надбудов тощо). Із економічної точки зору втрата такого судна фінансово була у десятки разів меншою ніж втрата військового крейсера спеціальної побудови із кадровою командою моряків. Кілька знищених торгових суден супротивника повністю компенсували витрати на побудову та оснащення такого рейдера.
Важливим питанням, яке доводилося вирішувати командуванню німецького військово-морського флоту у процесі бойової діяльності рейдерів, стало організація матеріально-технічного забезпечення суден під час їх багатомісячного крейсерства (вугіллям, мазутом, продуктами харчування, прісною водою, бойовим припасом). Його вирішення передбачалося кількома методами: на океанських просторах розгорталася мережа суден постачання, координати яких повідомлялися капітанам допоміжних крейсерів; за рахунок ресурсів захоплених ворожих суден; шляхом короткочасного заходу в порти нейтральних держав.
Про результативність бойової діяльності свідчать наступні данні: допоміжним крейсером «Меве» за 2 походи захоплено та знищено 40 кораблів та суден, тоннаж яких склав близько 285 тис. тон (у тому числі англійський лінкор «King Edvard VII», що підірвався на мінах виставлених «Меве»); допоміжним крейсером «Вольф» – 27 суден, тоннажем у 112 тис. тон; допоміжним крейсером «Кронпринц Вільгельм» – 15 суден, тоннажем у 61 тис. тон; допоміжним крейсером «Принц Ейтель Фрідріх» – 11 суден, тоннажем у 33 тис. тон. Унікальний випадок – рейдер-вітрильник «Зеєадлер» під командуванням Фелікса фон Люкнера протягом свого дев’ятимісячного бойового походу знищив 3 пароплави та 13 вітрильників загальним тоннажем у 30 тис. тон. Можна впевнено стверджувати, що рахунок міг би бути набагато більший, якби не трагічна випадковість – вітрильник під час шторму було викинуто на рифи одного із атолів Французької Полінезії.
Ефективність рейдерів за впливом на свого супротивника можна поділити на 2 види: прямий та опосередкований. Прямий полягав у підриві ресурсно-економічного потенціалу для ведення бойових дій через захоплення і знищення суден та їх вантажів. У частині опосередкованого впливу варто відзначити зростання страхових премій; збої у роботі судноперевізних компаній; необхідність організації морських перевезень способом конвоювання; відволікання бойових кораблів для супроводу вантажних суден та пошуку і перехоплення ворожих рейдерів; моральний чинник – падіння престижу англійського флоту, нездатного убезпечити морські перевезення у себе в тилу.