Про приватні гроші

Економічна історія знає багато випадків, коли для пожвавлення торгових операцій, держава, яка є монополістом у сфері організації грошового обігу та емісії грошей, дозволяла друк або карбування грошей приватним особам. Такі гроші отримали назву приватних. Приватні гроші – це особисті зобов’язання приватного емітента, які приймаються в якості засобу оплати за товари, роботи чи послуги, розмінюються на національні гроші чи дорогоцінні метали або ж інші активи. Це поняття було введено у обіг економістом-лібертаріанцем Фрідріхом Августом фон Хаєком – нобелівським лауреатом у галузі економіки 1974 року. До приватних грошей цілком можна віднести і сучасні криптовалюти, які, проте, виконують дещо інші функції, відмінні від тих, які реалізовувалися сто чи двісті років назад цим різновидом грошових знаків.

Цікаво, що найстаріша європейська система приватних грошей ось уже двісті років чудово функціонує на островах Гернсі та Джерсі. Лідером у сфері використання приватних грошей були США, де всередині ХІХ століття їх нараховувалося близько 8000 різновидів, а емітентами могли бути окремі штати, міста, залізниці, магазини, бізнес-структури, приватні банки, пароплавства, церкви та окремі фізичні особи. На сьогоднішній день, найбільш відомими приватними грошима США є, так званий, «Ітакський час», які використовуються у місті Ітака, що знаходиться у штаті Нью-Йорк. Економічна суть «Ітакського часу» полягає у тому, що вони прирівнюються до 10 американських доларів та використовуються для оплати 1 години роботи 1 робітника.

Мало хто знає, але традиція карбувати приватні гроші характерна не лише для далекого закордоння, але й активно використовувалася на наших землях. І якщо вам на думку спав Ігнацій Сцибор Мархоцький, епатажний володар «Миньковецької держави», який на своїх землях запровадив власні гроші для полегшення товаро-обмінних операцій, то ви будете лише частково праві. До речі, про його гроші історикам та краєзнавцям лише відомо, але самі грошові знаки до нас не дійшли. Принаймні, навіть всезнаючий Google про це не знає нічого.

Фрідріх-Йозеф Мошинський

Проте, нумізматам добре відомі, так звані, «волочиські монети», які чеканив граф Фрідріх-Йозеф Мошинський, власник містечка Волочиськ та навколишніх сіл. Найбільш рання із відомих монет датується 1777 роком, за 12 років до заснування «Миньковецької держави». Можна припустити, що Ігнацій Мархоцький, який був уродженцем містечка Тарнаруда, що знаходиться у 20 км на південь від Волочиська, вниз за течією Збруча, приблизно на півдорозі до Сатанова, був знайомим із економічними напрацюваннями графа та лише переніс його практику у життя своєї «Миньковецької держави». Думаю, що не помилюся, якщо стверджуватиму, що подібні дії була досить поширені серед шляхти та магнатів тогочасної Речі Посполитої.

Відомі два типи «волочиських монет», які, до речі, серед колекціонерів-нумізматів відносяться до класу монет-жетонів:

  • із написом «Woloczysk» на аверсі монети, 1777 року емісії. Мали діаметр 18 мм та вагу у 2 грами. Виготовлялися з латуні;
  • із монограмою на аверсі у вигляді переплетених букв «F», «M» та «C» 1777 та 1802 років карбування. Перші дві з цих літер, В. Матусяк, дослідник волочиських монет-жетонів, розшифровує як «Фрідріх Мошинський» – ім’я та прізвище емітента монет, а літеру «С» трактує як першу літеру титулу власника монети – «comitis», що в перекладі з латині означає «граф». Мали діаметр 25 мм та вагу у 3,2 грами, матеріалом була латунь.

Як мінімум ще два цікавих факти можна з’ясувати оглянувши ці монети. Перший із них – це наявність корони на монетах другого типу, що означало родинні відносини із королівською владою. Справа у тому, що мати Фрідріха Мошинського – Фридерика Александрина Августа Мошинська була позашлюбною донькою польського короля Августа ІІ Сильного, яку він визнав своєю дитиною. Тому, Фридрих Мошинський був його позашлюбним онуком. Другий цікавий факт полягає в тому, що на монетах, у році карбування, замість цифри 1 вибито стилізоване зображення якоря (особливо добре це видно на монетах другого типу), який є одним із масонських символом, що символізує стабільність, надію, порятунок. Невідомо, чи був волочиський граф членом масонської ложі (на відміну від свого рідного брата Августа, який не лише входив до таємних масонських товариств, але й був засновником ложі «Благодійний сармат»), але ознаки певного інтелектуального символізму тут чітко прослідковується.