Сучасні міжнародні економічні відносини неможливо уявити без здійснення грошових переказів. Причому, цей вид фінансових послуг може здійснюватися як у межах офіційного правового поля, із використанням легальних каналів (наприклад, банків), так і поза межами державного контролю, із залученням до цього процесу неофіційних посередників, які надають цей вид послуг на платній основі (наприклад, транскордонних перевізників і водіїв автотранспорту; заробітчан, які повертаються додому або ж неформальних систем платежів).
Найбільш відомим способом організації міжнародних грошових переказів є сформована в країнах ісламського світу система, яка відома під назвою «хавала» (в арабській мові використовується для позначення понять «обмін», «передача», «розписка»). Хоча слід відзначити, що її історичне коріння, принципи організації та економічна основа були сформовані на півострові Індостан ще до початку нашої ери. Індійський варіант неформальних грошових переказів прекрасно функціонує і сьогодні та відомий під назвою хунді. Аналогічні системи платежів функціонували та функціонують у Китаї, де називаються «фей цянь», Таїланді – «фей кван» (обидві назви перекладаються як «літаючі гроші»), Філіппінах – «падала». В Західній Європі система неформальних міжнародних платежів була представлена системою перевідних векселів, систему функціонування яких європейці підгледіли в ході Хрестових походів у своїх супротивників-арабів. Більше того, сучасний банківський термін «аваль», який використовується для означення поняття «гарантія платежу» походить від терміну «хавала», маючи однаковий корінь «авал».
Саме хавала отримала найбільшого поширення в сучасному світі та стала синонімом міжнародних безготівкових грошових переказів поза межами державної регламентації. На сьогоднішній день, неформальні системи грошових платежів відіграють помітну роль в економічній активності країн арабського Сходу, південної Азії, Африки, центральної і південної Америки. Лише в одній Індії ємність ринку зазначених послуг перевищує 1,5 трильйони доларів США. Популярність, яку отримала ця система, пов’язана із розвитком інформаційних технологій та засобів зв’язку. Якщо раніше, ще 100 років тому назад, її використовували на невеликій відстані, що було обумовлено швидкістю передачі інформації про трансакції, для чого використовувалися, як правило, торговельні каравани, то на сьогодні, із розвитком засобів мобільного зв’язку, інтернет сервісів, електронної пошти, теоретично, хавала-платежі можуть здійснюватися миттєво.
Основними причинами, які визначили доцільність функціонування хавали полягають у наявності стійкої історичної традиції її застосування, тобто хавала – це фінансові послуги, які перевірені часом; економічна доцільність, яка пов’язана із низько комісійною винагородою, в порівнянні із банківськими платежами; потребою у приховуванні трансакції від органів державного фінансового контролю, при цьому, така потреба не обов’язково ототожнюватиметься із протиправною діяльністю (наприклад, небажання сплачувати податки за переказ, або небажання афішувати власні доходи перед державою). Оскільки, грошові перекази здійснюються, переважно в країни третього світу, то ще одною причиною застосування хавали слід назвати відсутність у населення таких країн доступу до сучасних банківських послуг. До преваг використання хавали слід також віднести:
- наявність широкої мережі посередників та філіалів, що дозволяє здійснювати перекази у віддалені населені пункти
- гарантування повної конфіденційності учасників операції перерахунку коштів;
- сама фінансова операція базується на взаємній абсолютній довірі всіх її учасників та знаходиться поза площиною офіційної економіки;
- система дії в режимі 24/7, а для проведення транзакцій потрібна мінімальна кількість інформації для ідентифікації сторін (як правило, пароль). Для системи характерна мінімальна бюрократизація процедур та простий операційний механізм;
- низький рівень комісійної винагороди, який становить, як правило, від 1 до 3%, при тому, що розмір такої винагороди в офіційному сегменті арабських країн може сягати до 30%.
Як правило, посередники, які діють в системі хавала та називаються «хаваладарами» здійснюють свої операції в інтересах трудових мігрантів, а отже і розташування мережі хаваладарів співпадає із країнами, де заробітчани отримують свої доходи. Із цього виплаває ще одна особливість таких транзакцій – левова їх частка припадає на невеликі суми готівки, які мігранти отримують у вигляді заробітної плати, хоча це не заперечує можливості здійснювати хаваладарами і переказів значних сум коштів. Таким чином, діяльність хавали не несе в собі чітко вираженої кримінальної складової у своїй діяльності, проте самі перекази можуть здійснюватися з метою переміщення грошей, які потенційно використовуватимуться для фінансування тероризму, про що хаваладар може і не здогадуватись. Адже держава, в особі своїх правоохоронних органів та органів фінансового контролю, вилучена з цього процесу, тобто відслідкувати шлях грошей, як це робиться у банківській системі, дуже важко. Як правило, переважна більшість операцій здійснюється на основі взаємозаліку, а з метою збалансування залишків коштів за взаємними вимогами хаваладарів можуть використовуватись різного роду економічні схеми: зворотні одно- або багатосторонні операції; фінансове вирівнювання; міжнародні інвестиційні перекази; контрабанда; міжнародна торгівля; надання послуг у зовнішньоекономічній діяльності; цифрові валюти тощо.
Таким чином, необхідно зробити висновки, що неформальна міжнародна система грошових платежів базується на системі абсолютної довіри, яка, у свою чергу, в якості підґрунтя використовує національну, етнічну та релігійну єдність учасників транзакцій. Мінімальні вимоги до ідентифікації клієнтів, документування операцій переказу коштів, відсутність державного контролю роблять її чудовим інструментом для фінансування протизаконної діяльності, як то – міжнародного тероризму, торгівлі наркотиками тощо.