Щорічно, у третю суботу травня, в Україні відзначається День науки – професійне свято тих наших співгромадян, які пов’язали своє життя із науковими дослідженнями у найрізноманітнішій царині – гуманітарній сфері і правознавстві, управлінні і адмініструванні, інженерії та соціальній роботі, інформаційних технологіях і охороні здоров’я тощо.
На міжнародному рівні існує багато відзнак за наукові досягнення, найбільш відомою із яких є Нобелівська премія, яка із 1901 року присуджується за вагомі наукові досягнення у фізиці, хімії, медицині, а також за сприяння у встановленні миру у всьому світі. Із 1969 року, з ініціативи банку Швеції, почала присуджуватися премія з економічних наук пам’яті А. Нобеля, яка отримала неофіційну назву Нобелівської премії з економіки.
Але ця оповідь не про Нобелівську премію чи її лауреатів, а про знаменитого німецького математика, фізика, геодезиста і астронома Карла Гаусса. Майбутній вчений народився у місті Брауншвейг, в сім’ї небагатих міщан. У віці 3 років майбутній титан математики вже вмів читати, писати і чудово вмів робити арифметичні розрахунки. На початку своєї наукової кар’єри він розривався між філологією та математикою. Але зрештою, математичні уподобання взяли верх і світ отримав геніального вченого.
У 1810 році йому присудили премію Лаланда за внесок у розвиток астрономії, із врученням однієї із найбільш престижних тогочасних наукових нагород – медалі Паризької академії наук.
Отримавши медаль, лауреат повернувся додому, виклав нагороду із дорогого шкіряного футляру та обережно поклав на її місце потертий мідний гріш 1780 року. Його колега, який спостерігав за цими маніпуляціями вигукнув:
Карл!.. Це святотатство!..
На що отримав відповідь знаменитого математика:
Зовсім ні! Футляр від нагороди настільки припав мені до душі, що я вирішив зберігати у ньому найбільш цінну свою нагороду. Цей гріш я отримав у ранньому дитинстві від теслярів, які працювали у бригаді мого батька. Я постійно перебував із ними на будівництві та часто отримував від них «на горіхи» до тих пір, поки не знайшов у їхньому кошторисі виконаної роботи грубу помилку, яку підкреслив вугіллям. Спочатку теслярі мене не зрозуміли, але після того, як я їм все пояснив – дали мені цього грошика. З тих пір – це моя найцінніша нагорода.