Непрямі податки на торговельні операції, в тому числі – і у сфері зовнішньоекономічної діяльності, завжди були вагомим джерелом доходів державної скарбниці, адже забезпечували постійні та ритмічні надходження коштів.
Податок на зовнішню торгівлю за ставкою 12,5% від оціненої вартості товару був відомий ще за часів імператорського Риму, проте свого розквіту досяг за часів Візантійської імперії, у VI ст. н. е., в епоху імператора Юстиніана. Після його приходу до влади, з метою впорядкування зовнішньої торгівлі та поповнення державної скарбниці, було засновано постійні митниці в основних морських гаванях Візантії – Авідосі та Ієроні, в яких митникам було вказано утримувати обов’язковий платіж – ОКТАВА. Згодом ця норма поширилася і на товари, що надходили в Константинополь сухопутними шляхами.
Власну назву «ОКТАВА» (від лат. octāva – «восьма») платіжотримав завдяки своїйподатковій ставці, яка становила1/8 (12,5%) частини від вартості імпортованого товару.
В історичних джерелах октава згадується і як основний митний збір Візантійської імперії і як універсальний податок на торговельну операцію. Існує припущення що октава мала дуалістичний характер, оскільки об’єднувала в собі торговельний податок (аналог сучасного ПДВ) та митний збір (аналог сучасного мита). При цьому на митну складову припадало 10% обов’язкового платежу, а 2,5% складала його торговельна частина. Таке співвідношення може характеризувати «ОКТАВУ» як важливий протекціоністський інструмент захисту економіки Візантії.