Кінець літа, початок осені у нашому аграрному регіоні міцно асоціюється не лише з підготовкою до навчання та його початком у школах, закладах і вишах, але й із стартом городніх робіт де править бал ЇЇ Величність Картопля. Важко в це повірити, але ще менше 200 років тому назад цей овоч був не лише маловідомим гостем в наших краях, але й викликав аргументовані підозри у своїй корисності і був причиною селянських бунтів, які отримали назву «картопляних».
Натюрморт з картоплею,
худ. Вінсент Ван Гог, 1886 рік
Всі знають, що батьківщиною картоплі є гірські райони Анд у Південній Америці (Новий світ), де її почали культивувати ще 9 тисяч років тому. Але більшість помилково вважає, що з’явилася вона у Європі (Старому світі), завдяки Христофору Колумбу. Насправді це не так, першим ініціатором завезення цього овочу став іспанський конкістадор Педро Сьєса де Леону, який у своїй «Хроніці Перу» (1553 рік) описав картоплю під назвою «папас» та першим привіз її у Старий світ. Скоріш за все, картопля бралася на борт кораблів, які вирушали в Європу, у якості провіанту, а її залишки були висаджені на європейських берегах – у Іспанії та на Британських островах.
Тут наш теперішній «другий хліб» чекав дуже тернистий шлях. І причиною цього було те, що європейське населення почало використовувати в їжу «вершки» цієї рослини – ягоди, що формуються після її цвітіння і які були шкідливими викликаючи важкі отруєння чи навіть смерть. Спочатку картопля вважалася їжею бідняків, яка могла спричиняти як фізичні так і психічні травми. Найкраще вона прижилася в Ірландії, в інших європейських країнах її використовували для відгодівлі худоби. Аристократія використовувала її стебла із квітками у якості декоративного оздоблення своїх помешкань або ж зовнішнього вигляду. Ситуація була настільки серйозною, що у 1772 році Французька академія наук поширила офіційне роз’яснення про придатність в їжу картоплі.
Першим серед можновладців, який звернув пильну увагу на картоплю, як дешевий продукт, який чудово пристосувався до європейських умов, став король Пруссії Фрідріх Великий, якого за це, позаочі, називали «картопляним королем». Він першим ввів картоплю в раціон своєї армії та безоплатно роздавав її насіння усім бажаючим.
«Король Фрідріх Великий інспектує картопляні поля»,
худ. Роберт Вартмюллер , 1886 рік
З метою заохочення поширення картоплі серед своїх підданих, він на плантаціях з цим овочем, який офіційно назвали «королівським яблуком», почав виставляти озброєних солдат, які в світлу пору доби перебували на посту, а ввечері йшли в казарми відпочивати, залишаючи поле без охорони. Це стимулювало цікавість у королівських підданих – що ж то за такий дорогий овоч, який їсть сам король та охороняють озброєні солдати. Цей чинник викликав хвилю шалених грабунків полів із картоплею, що найкраще сприяло її входженню у раціон тамтешнього населення.
Але справжнім популяризатором картоплі в Європі став француз Антуан Огюстен Пермантьє, який будучи медиком в армії французького короля Людовіка ХV потрапив у полон до військ Фрідріха Великого, де в його щоденний раціон входила картопля.
«Пермантьє з рослинами Нового світу», Худ. Франсуа Дюмон, 1812 рік
Повернувшись з полону, він отримав престижну посаду аптекаря при королівському дворі і почав активно популяризувати картоплю, спочатку даруючи букетики її цвіту королівській родині та аристократам, а потім, говорячи сучасною мовою, влаштовуючи маркетинговий картопляний івент. Його суть полягала в тому, що для представників французького вищого світу влаштовувалися «картопляні» вечірки, де всі страви готувалися на основі картоплі – супи, гарніри, закуски, салати, хліб, запіканки, печиво і навіть алкогольні напої. Родзинкою таких заходів ставала присутність відомих особистостей – аристократів, політиків, вчених, наприклад, Бенджаміна Франкліна та Антуана Лавуазьє. Не цурався він і практики короля Фрідріха Великого, виставляючи для охорони картопляних полів озброєну охорону вдень і знімаючи її з постів уночі.
Для незаможних парижан він облаштував мережу їдалень де безкоштовно можна було отримати миску картопляного супу. Завдяки цій ініціативі він отримав прихильність французького короля Людовіка ХVI, який висловлюючи своє захоплення сказав – «Коли небудь Франція подякує Вам, за те, що Ви знайшли хліб для бідних». Саме завдяки картопляним здобуткам Пермантьє французам вдалося подолати голод від неврожаїв 1785 і 1789 років. Його подвижництво було відзначено імператором Наполеоном І, який у 1802 році нагородив Пермантьє щойно заснованим орденом Почесного легіону. А в пам’яті простих французів та в історії французької кухні він залишився у назві страв, обов’язковим інгредієнтом яких є картопля – крем-суп Пермантьє та запіканка Пермантьє.
Ukrainian