Історія оподаткування засвідчує, що головним вигодоотримувачем цього процесу є держава, яка встановлює правила гри та жорстко контролює механізм справляння обов’язкових платежів. Проте, поряд із державою, існує ще один суспільний інститут, який запроваджує та стягує податки на свою користь. Таким інститутом стала церква, доходи якої формувалися від десятини, різного роду трудових повинностей, які відбували віруючі.
В епоху пізнього Середньовіччя, вагомим джерелом доходу стала торгівля письмовими дозволами на відпущення гріхів, які у католицькому світі відомі під назвою індульгенцій, а у православному – дозвільних грамот. Фактично, вони були додатковим податком на християн та виконували функцію грошей, підміняючи їх в обігу та у якості засобу платежу. Широко відомою є анекдотична байка про розбійника, який купив у монаха індульгенцію на прощення своїх гріхів у майбутньому та тут же пограбував його, будучи впевнений, що покарання на Божому суді за це не буде.
Якщо на початку історії свого використання індульгенції виступали, свого роду, письмовими довідками про те, що грішник висповідався та покаявся у своїх гріхах, то з часом вони трансформувалися у менталітеті середньовічного жителя та духовенства на низовому рівні, у своєрідне прощення від вчинених злочинів, яке можна купити за гроші. На початку становлення індульгенцій, в часи папи Олександра ІІ (1061-1073 рр.), для їх отримання, окрім сповіді та покаяння, грішник повинен бути причаститися, отримати епітимію (церковне покарання), провести багато часу в молитвах, а при наявності особливо важких гріхів – то здійснити паломництво до християнських святинь.
Трансформація індульгенцій у бізнес розпочалася із початком епохи Хрестових походів для рекрутингу учасників, в яких католицька церква пропонувала indulgentia plenaria – повне прощення від гріхів. Згодом, індульгенції, а точніше їх продаж, трансформувалися у джерело фінансування боротьби з арабським світом за завоювання Гробу Господнього. Цікавий факт – у великих церквах знаходилася спеціальна книга – «Такса священної апостольської церкви», яка містила інформацію про найрізноманітніші гріхи та вартість їх прощення. Цікаво, що недотримання посту оцінювалося у сучасний еквівалент 100-150 дол. США, гріх за подружню зраду можна було «змити» за 3 тис. дол. США, а звинувачення у чаклунстві – за 7 тис. дол. США, прощення за вбивство священника оцінювалося у 20-30 тис. дол. США. Один заможний французький дворянин купив індульгенцію для всієї своєї сім’ї із прощенням усіх гріхів на 25 років наперед, яка обійшлася йому у вартість невеликого замку.
Папа Лев Х віддав торгівлю індульгенціями взагалі на відкуп, чим тільки посилив зловживання. Одним із відкупників був Іоанн Тецель, що продавав індульгенції за різними цінами, в залежності від їхніх категорій: «особисті» індульгенції – вони надавали право їхнім володарям викупити дев’яносто разів за рік злочини десяти чоловік за своїм вибором; інші надавали можливість хазяїну індульгенції звільнити з чистилища таку кількість душ, яка дорівнювалася кількості відвідувань церкви на протязі двадцяти чотирьох годин між першим та другим днями серпня. А ще Іоанн Тецель продавав індульгенції, що надавали право будь-якому християнину перед смертю не тільки побачитися з Богоматір’ю, а й навіть разом з нею злетіти на небо, до раю. Подібні діяння були одними із найвагоміших причин Реформації та утворення нової гілки християнства – протестантизму.
Цікаво, що спільні риси прослідковуються в індульгенцій та сучасних податків, які сплачуються за забруднення навколишнього природного середовища. І там, і тут – є усвідомлення наявності негативного ефекту. І там, і тут – є намагання знизити негативний ефект за рахунок грошей, тобто відкупитися.
Серед шедеврів світової літератури, який найкраще описав те, що відбувалося у сфері торгівлі індульгенціями, варто виокремити та порекомендувати прочитати історичний роман бельгійського письменника Шарля де Костера «Легенда про Уленшпігеля».
Ukrainian