17 листопада 1869 року відбулася подія, яка назавжди змінила світову геополітику, сприяла активізації міжнародній торгівлі та переорієнтації глобальних логістичних маршрутів. Саме в цей день відбулося відкриття Суецького каналу, який з’єднав Середземне та Червоне моря, скоротивши шлях із Європи до Індії на тисячі кілометрів та десятки днів, адже відпала потреба огинати Африку. А це, у свою чергу, різко скоротило транспортні витрати та підвищило безпеку морських перевезень. Цей інфраструктурний проект мав не лише економічне і транспортне значення, але й став умовним кордоном між Азією та Африкою.
Історики припускають, що налагодження водного шляху між Середземним та Червоним морями займалися єгипетські фараони (Сенусерт ІІІ, Рамзес ІІ, Нехо), перські завойовники цих земель (цар Дарій І), римляни (імператор Траян). Особливістю цього стародавнього маршруту було те, що у його північній частині кораблі піднімалися проти течії річки Ніл до сучасного міста Ек-Заказік звідки було викопано судноплавний канал до Гірких озер, які теж з’єднувалися із Червоним морем штучно створеним водним шляхом. Але з часом, цей шлях було занедбано і його знову поглинула пустеля.
Сплеск інтересу до побудови каналу був зумовлений Єгипетським походом Наполеона, в ході якого було створено комісію науковців на чолі із інженером Лапером, які дійшли висновку, що перепад висот між поверхнею Середземного і Червоного морів становить 10 метрів, а це означає, що будівництво слід здійснювати із використанням системи шлюзів, що різко збільшувало бюджет проекту і ставило під сумнів його економічну доцільність.
Проте, через кілька десятиліть інженери довели хибність висновків комісії Лапера та відсутність перепадів між дзеркалами морів і навіть запропонували кілька проектів каналу. Ідею побудови каналу підхопив французький дипломат Фердинанд де Лессепс у якого були добрі стосунки з тодішнім очільником Єгипту. Але на заваді стояли британці, які зробили ставку на будівництво залізниці, а з появою каналу потреба у ній відпадала. Проте, розпочалася Кримська війна, де Великобританія, Франція та Османська імперія (якій формально належав Єгипет) були союзниками, тому дозвіл на будівництво було отримано в 1855 році. Перед початком робіт спеціально створена міжнародна група інженерів у складі 13 осіб із 7 країн світу провели попередні розрахунки проекту будівництва і оцінили орієнтовну його вартість у 200 мільйонів французьких франків, а тривалість робіт у 6 років.
Для фінансування будівництва у 1859 році було створено акціонерну Компанію Суецького каналу, яка випустила і розмістила 400 тисяч акцій вартість кожної з яких складала 500 франків. 53% акцій викупила Франція, 44% – Єгипет, 3% – інші акціонери. Прибутки мали розподілятися наступним чином: 10% – отримували ініціатори проекту, 15% – уряд Єгипту, 75% – акціонери (учасники концесії). За умовами будівництва, через 99 років експлуатації канал мав повністю перейти у власність Єгипту. В 1875 році контрольний пакет акцій Компанії Суецького каналу було викуплено Великобританією.
Будівництво каналу тривало 10 років і до нього було залучено 1,5 мільйонів осіб. Одночасно працювало від 20 до 40 тисяч, які за цей час, при допомозі кирок, мотик і корзин для перенесення піску, землі і каміння, вибрали 74 млн кубічних метрів породи. Хоча слід наголосити, що на цьому будівництві була присутня і механізація – екскаватори і землечерпалки, які в рух приводилися силою парових машин. Вартість будівництва зросла у більш ніж 2 рази, а тривалість – на 4 роки. Окрім того, усе це було оплачено життям десятків тисяч єгиптян – будівельників каналу.
Загальна довжина новозбудованого Суецького каналу склала 173 кілометра, із яких 161 – припадав на сухопутний Суецький перешийок, а решта 12 кілометрів – на морський канал по дну Середземного і Червоного морів. Ширина водного плеса по поверхні каналу становила 120-150 метрів, а по його дну – 45-60 метрів. Глибина складала 12-13 метрів. З розвитком системи морських перевезень та збільшенням водотонажності вантажних і пасажирських суден, Суецький канал розширювали та вдосконалювали, збільшуючи його ширину і глибину, а відтак – і пропускну спроможність. У 2015 році було побудовано 72 кілометрову ділянку каналу, яка йшла паралельно існуючому маршруту, що дозволило здійснювати проведення суден у двосторонньому напрямі на 2/3 довжини каналу. Таким чином реконструкція каналу, яка тривала протягом 1 року та обійшлася у 12,5 млрд доларів США, дозволила збільшити добовий пропуск суден із 49 до 97 одиниць. Тривалість проходження каналу становить 10-12 годин, а сам маршрут дозволяє пропускати по ньому судна водотонажністю до 240 тисяч тон.
На сьогодні Суецький канал залишається другим за значенням джерелом доходу Єгипту. На першому місці – міжнародний туризм, чому сприяють не лише давньоєгипетські фараони із своїми пірамідами, але й туристична логістика, де важливу роль відіграє транспортний коридор Суецьким каналом.