При настанні глобальних форс-мажорних обставин держава, для фінансування своїх бюджетних видатків, вимушена шукати додаткові джерела їх фінансування, які можна поділити на дві основні групи: емісійні – друкувати гроші, які не підкріплені товарною масою, тим самим провокуючи інфляційні процеси в економіці; беземісійні – позичати необхідні фінансові ресурси шляхом проведення внутрішніх чи зовнішніх запозичень, або ж підвищувати ставки існуючих податків чи запроваджувати нові обов’язкові платежі до бюджету.
Такі нові платежі у наукових колах отримали назву надзвичайних податків (англ. emergency taxes), під якими розуміють обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до державного бюджету, які встановлюються при появі особливих (надзвичайних) обставин – військових дій, стихійних лих, техногенних катастроф глобального характеру. Типовим прикладом надзвичайного оподаткування у новітній історії України є запровадження у 2014 році, в зв’язку із агресією на Сході України та анексією Криму, так званого, «військового збору» у розмірі 1,5% від заробітної плати, та якого у 2021 році надійшло 28,59 млрд гривень.
Подібною ситуація була і 80 років тому назад, коли під час ІІ Світової війни в Радянському Союзі, з метою забезпечення зростаючих потреб, пов’язаних із фінансуванням бойових дій та потреб тилового господарства, було запроваджено ряд надзвичайних податків та суттєво підвищено податкові ставки для існуючих.
Найбільш відомим податком із зазначеного переліку був податок на холостяків, одиноких та малосімейних громадян, який утримувався на основі указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 листопада 1941 та у своєму використанні мав цільове призначення – акумульовані кошти витрачалися на виховання і утримання дітей в дитячих будинках, надання допомоги багатодітним сім’ям і матерям-одиначкам. Адже окрім додаткових витрат на оборону та евакуацію промислового потенціалу і громадян із західних регіонів у східні області держави, ніхто не збирався відмовлятися від підтримки малозабезпечених верств населення. Лише протягом 1941 року сума допомог багатодітним і одиноким матерям склала 2,1 млрд радянських карбованців.
Не слід вважати, що це було радянським «ноу-хау», адже подібні обов’язкові платежі відомі ще із часів Стародавнього Риму, а з метою соціального спрямування були запроваджені у Болгарії в 1909 році, де кожен неодружений громадянин чи незаміжня громадянка щорічно сплачували цей податок, який йшов на потреби народної освіти, в розмірі 10 болгарських левів. В Італії подібний податок було запроваджено дуче Беніто Муссоліні в 1926 році.
Платниками податку в СРСР були визначені одинокі і сімейні громадяни, які не мали дітей: чоловіки віком від 20 до 50 років та бездітні замужні жінки віком від 20 до 45 років. При цьому, були категорії громадян, які звільнялися від сплати податку – військовослужбовці та їх дружини; слухачі середніх та вищих навчальних закладів: чоловіки віком до 25 років, жінки у віці до 23 років; пенсіонери; особи обидвох статей, якщо їм або ж членам їх подружжя за станом здоров’я і за рішенням лікарської комісії було протипоказано народження дитини.
З робітників і службовців та прирівнених до них по обкладенню подоходним податком громадян, податок нараховувався підприємствами, установами і організаціями по їх заробітку за попередній місяць та утримувався із заробітної плати за першу половину поточного місяця у наступних розмірах: при місячній заробітній платі до 150 карбованців – в розмірі 5 рублів; при заробітній платі більше 150 карбованців – у розмірі 5% від заробітку. У розмірі 5% цей податок утримувався із заробітної плати літераторів та працівників мистецтва. З інших громадян, які не звільнялися від сплати цього податку, він утримувався у наступному розмірі:
- з громадян, які притягувалися до оподаткування подоходним податком, у розмірі 5% їх доходу, що оподатковувався подоходним податком у поточному році;
- з громадян, які входили до одноосібних селянських господарств – у розмірі 100 карбованців на рік;
- з громадян, які не притягувалися до оподаткування подоходним податком та не входили до одноосібних селянських господарств – у розмірі 60 карбованців на рік.
Оподаткування податок здійснювалося районними (міськими) фінансовими відділами за місцем проживання платника, а якщо платник оподатковувався подоходним податком в іншому районі (місті), то по місцю оподаткування подоходним податком. Платники податку, які не отримували заробітної плати на підприємствах чи в організаціях і установах, зобов’язані були сплачувати податок рівними частками 4 рази на рік: до 1 квітня, до 1 липня, до 1 жовтня, до 15 грудня.
Слід відмітити, що ще протягом війни адміністрування податку змінювалося та вдосконалювалося. Так, до категорії пільговиків було віднесено громадян, чиї діти загинули в ході бойових дій. А розмір податку диференціювався, враховуючи відсутність чи кількість дітей в сім’ї. Робітники і службовці які не мали дітей сплачували його в розмірі 6% від зарплатні; при наявності 1 дитини податок складав 1% від зарплатні; при наявності 2 дітей – 0,5%. З громадян, які оподатковувалися подоходним податком, за таких же умов, податок складав, відповідно 6%, %1 та 0,5%. Колгоспники та інші громадяни, які сплачували сільськогосподарський податок сплачували податок на холостяків, одиноких та малосімейних громадян за ставками в розмірі 150 карбованців; при наявності 1 дитини податок складав 50 карбованців; при наявності 2 дітей – 25 карбованців, незалежно від розміру доходу. Громадяни, які не мали власного джерела доходу оподатковувалися за ставками, відповідно, 90, 30 та 13 карбованців.
Про фіскальну ефективність цього платежу свідчить той факт, що протягом 1941-1945 років від нього надійшло до бюджету 8,085 млрд карбованців, що склало 0,7% усіх бюджетних доходів країни. Не дивлячись на те, що податок планувався як тимчасова міра він проіснував до розпаду СРСР.
Окрім яскраво вираженої фіскальної функції податок на холостяків, одиноких та малосімейних громадян характеризувався не менш яскраво вираженим регулюючим ефектом, адже з однієї сторони був соціальним важелем впливу на перерозподіл коштів від тих громадян, які були у кращому матеріальному становищу на користь тих громадян, які потребували фінансової допомоги зі сторони держави. Таким чином держава намагалася досягнути соціальної справедливості та турбуватися про малозабезпечених своїх громадян – багаторічних матерів, матерів-одиначок, дітей-сиріт, які перебували на вихованні в інтернатах. З іншої сторони, цей податок стимулював покращення демографічної ситуації в державі, де значна частина населення загинула у ході бойових дій, адже щоб його не сплачувати достатньо одружуватись і (або) народжувати дітей.