У німецькій військовій науці вже більше ста років побутує та широко використовується при плануванні бойових дій поняття «шверпункту», яке можна перекласти як «точка прикладання зусиль», або трактувати як поняття «стратегічна ціль або мета». Таке розуміння можна використати не лише по відношенню до військової справи, але й і у інших сферах людської діяльності. Причому, дуже добре поняття «шверпункт» вписується у сферу міжнародних економічних відносин, де в ролі ключових точок виступають морські протоки штучного та природного походження.
До перших із них варто віднести Суецький та Панамський канали, які у кілька разів скорочують час потрапляння суден із Атлантичного у Тихий океан та із Середземного моря у Індійський океан, відтак забезпечуючи морським перевезенням величезну економію часу, фінансів та ресурсу суден. До другої групи варто віднести ті місця, де морські шляхи із жвавим трафіком суттєво звужуються ділянками суходолу – Ла-Манш у Європі, Баб-ель-Мандебська протока між Аравійським півостровом та Африкою, Босфор і Дарданелли між Європою та Азією. Але сьогодні у всіх на слуху та зіркою світових новин є Ормузька протока, яка розділяє Аравійський півострів та Азію, з’єднуючи Перську затоку із Оманською.
Ормузька протока має довжину, приблизно, у 195 кілометрів, а її ширина коливається від 40 до 96 кілометрів. Глибина місцями доходить до 230 метрів. Наявність у протоці островів та сильних течій обумовила той факт, що для проходу суден створено 2 фарватери – Північний, який контролюється Іраном та яким судна потрапляють у Перську затоку і Південний, який контролюється Оманом та Об’єднаними Арабськими Еміратами і яким судна виходять із Перської затоки. Ширина фарватерів – по 2,5 кілометрів, а відстань між ними становить близько 3 морських миль (5,5 кілометрів), що є зовсім небагато, враховуючи природні умови, морські течії та особливості проходу суден. Свою назву протока отримала від острова Ормуза, який, у свою чергу, є шверпунктом (стратегічною точкою) для контролю за судноплавством та перекладається як «фінікова пальма». Тому і протоку можна назвати протокою Фінікової пальми.
Здавна держави, які розташовані на узбережжі Перської затоки будували тут свої морські порти для здійснення морської торгівлі. Тут плавав у свої торгові походи герой казок Сіндбад-мореплавець, і середньовічний мандрівник Марко Поло, а на місцевих ринках можна було знайти товари із будь-якого куточка тогочасної Ойкумени – від прянощів та екзотичних фруктів із Індії та Південно-Східної Азії до рабів із Європи. Усе це перетворило Ормузьку протоку на стратегічну точку на світовій торговельній мапі. Вона була настільки важливою, що у пізньому Середньовіччі на острові Ормуз було створено однойменну арабську державу, яка контролювала торгівлю із Китаєм та Індією. Місце було настільки ласим, що у 1507 році португальці захопили острів та побудували на ньому фортецю із якої, більше ста років, до першої третини XVII століття контролювали торговий шляху протокою. Після втрати ними свого панування почалося з’ясовування між країнами Перської затоки хто має більше прав на контроль над протокою, яке із перемінним успіхом триває і до нині. Причому, у цю гру вступив глобальний світовий гравець – США.
Сучасне стратегічне значення Ормузької протоки не змінилося, хоча і відбулася тотальна зміна пріоритетів у торгівлі. Якщо раніше країни Перської затоки були світовим базаром, то зараз вони виступають одними із найбільших світових експортерів енергоносіїв, а, отже, і регулятором впливу на глобальні економічні процеси. І це не дивно, оскільки, на регіон припадає третина розвіданих запасів енергоносіїв, третина світового трафіку зрідженого газу і до 25% нафти проходить через Ормузьку протоку. У спокійному 2024 році через протоку щоденно проходило кілька сотень танкерів, які перевозили на своєму облавку 21-23 мільйони барелів нафтопродуктів. Для Катару, із найбільшими розвіданими запасами природного газу Ормуз є головними воротами для його експорту, оскільки побудовані трубопроводи забезпечують лише третину експорту. Подібна ж ситуація у сфері експорту енергоносіїв склалася і для Іраку, Ірану, Кувейту ОАЕ. Цікавий факт – основними споживачами енергоносіїв є країни Азії, куди направляється до 85% енергоносіїв із країн Перської затоки. Враховуючи статус цих країн як осередків світового виробництва, можна спрогнозувати, що нестача енергоносіїв викличе зменшення рівня зайнятості, падіння обсягів виробництва товарів широкого споживання та зростання напруженості в азійському регіоні.
Зважаючи на важливість Ормузької протоки для глобальної економіки, у 1982 році було прийнято Конвенції ООН про морське право, яка надала протоці статус міжнародного торгового маршруту із гарантованим вільним проходженням суден. Проте, Іран де на той час до влади прийшли ісламські фундаменталісти, не дивлячись що приєднався до цієї конвенції, її не ратифікував, залишивши, таким чином, собі важіль впливу на цей логістичний маршрут, який став його джокером після конфлікту із США, що спалахнув 28 лютого 2026 року.
Ukrainian