Історія, про яку піде мова у цьому дописі, розпочалася у Венеціанській республіці, або як її ще називають – Республіці Святого Марка, в середині XVI століття. На той час вона була не лише останнім «уламком» Римської імперії, але й потужним світовим гравцем, торговельним та культурним центром, чому завдячувала розвиненому мореплавству. Її колонії сягали і території сучасної України, хоча, заради справедливості, слід відмітити, що лідерами тут були представники іншої морської держави, яка теж сьогодні входить до складу сучасної Італії – Генуезької Республіки.
Основу могутності Венеціанської Республіки складав її торговельний та військовий флот. Кораблі республіки відвідували практично всі порти атлантичного узбережжя Європи, Середземномор’я, Чорного та Азовського морів. Природно, що окрім торгівлі, венеціанці збирали найрізноманітнішу інформацію, яку передавали у письмовому вигляді на батьківщину. Такі записи, які отримали назву «avviso» – «свідчення очевидця», за умови що вони не містили державних таємниць, ставали доступними для широкого загалу, їх читали на площах, вони ставали предметом обговорення. Із часом, підприємливі городяни почали узагальнювати, редагувати та друкувати інформацію на матеріальних носіях – папері, завдячуючи друкарському станку Йогана Гутенберга, та розповсюджувати серед читачів.
Починаючи із 1556 року у Венеції почав виходити перший періодичний засіб інформації – «La gazeta dele novità» («Новини на газету»). Але задоволення його читати не було безкоштовним. Вартість одного екземпляру дорівнювала дрібній срібній розмінній монеті, яка називалася gazzetta. Саме назва цієї монетки і дала власну назву паперовому засобу масової інформації – газеті. А назва самої монетки «gazzetta» була обумовлена тим фактом, що на одній із її сторін була зображена сорока, по італійськи – gazza. Таким чином, українське прислів’я «Сорока на хвості принесла», що означає «дізнатися новини» або «отримати інформацію» може бути далеким відголосом давніх італійських новинних практик та свідчити, що не такі вже і затуркані були наші предки!
Назва «газета» настільки прижилася в розмовній мові, що коли 30 травня 1631 року у Парижі, Теофраст Ренодо, медик за освітою та журналіст за покликанням, почав видавати першу французьку газету, то він не придумав нічого кращого, як дати їй назву «La Gazette», зважаючи на вже «розкручений» венеціанцями бренд, із яким він познайомився під час своєї подорожі до Голландії. Скоріш за все, туди венеційські газети потрапили на торговельних кораблях. Для організації видання Ренодо отримав королівський привілей, а куратором газети та, по факту, головним редактором став знаменитий кардинал Рішельє, описаний в романі А. Дюма «Три мушкетери». Більш того, кажуть що він був і постійним дописувачем до газети, як і французький король Людовік ХІІІ.
Паризька «La Gazette» друкувала найрізноманітнішу інформацію – від офіційних новин до цікавих історій. Згодом, у ній додалася рубрика платних комерційних оголошень – аналог сучасної реклами. Газета видавалася щотижнево, швидко стала настільки популярною, що завоювала прихильність не лише мешканців Парижу, але й провінцій, чим і був обумовлений її гігантський, як на той час тираж у 1200 екземплярів.
Не дивлячись на те, що монетка gazzetta давним-давно була вилучена із обігу, свою добру справу вона вже зробила, давши власну назву найбільш поширеному, до недавнього часу, засобу масової інформації. Враховуючи той факт, як швидко соціальні мережі витісняють друковані засоби масової інформації, мимоволі, напрошується питання – як швидко ми забудемо слово «газета»?!..
Ukrainian