Чорне море дотепно порівнюють із пляшкою, у якої два корки. Цими корками виступають протоки Босфор та Дарданелли, які контролюються Турецькою Республікою. Завдяки цим протокам, судна та кораблі причорноморських держав мають змогу потрапити у Середземне море, а звідти – до Атлантичного океану (через Гібралтарську протоку), або у Індійський океан (через Суецький канал). Видається так, що основним вигодонабувачем на цьому морському трафіку виступає Туреччина. Проте, як кажуть, диявол криється у деталях. І цими деталями є Конвенція про протоки 1936 року, або, як її частіше називають за місцем підписання – Конвенція Монтре.
В мирний час, зазначена конвенція, гарантує вільне проходження усіх цивільних суден та обмежує тоннаж, клас і час перебування в Чорному морі для військових кораблів держав, які не мають виходу до цього моря. У випадку війни в причорноморському регіоні, Туреччина має право закривати прохід для військових кораблів воюючих сторін, що і було зроблено на початку російсько-української війни. Не дивлячись на те, що Туреччина повністю контролює протоки, заробляти на проходженні суден та кораблів вона не може, оскільки цей прохід є безкоштовним. Єдине на чому підприємливі турки можуть заробити таку-сяку копійку – це надання різного-роду послуг під час проходження кораблів: здійснення санітарного контролю, обслуговування маяків, навігаційних буїв, сигнальна та пошуково-рятувальна служба тощо. Зазначені послуги прив’язані до вартості золотого франку, який використовувався Банком міжнародних розрахунків і вартість якого із 2023 року щорічно переглядається.
Для того, щоб обійти вимоги міжнародного права, в 2011 році було оголошено про будівництво Стамбульського каналу – комерційного інфраструктурного проєкту, який би створив додаткові можливості для проходження кораблів та суден між Чорним та Середземним морями та «розвантажити» Босфор, мінімізувавши виклики, загрози і небезпеки, що формуються при проходженні окремих класів суден, в першу чергу, танкерів, фактично, в межах міської території Стамбулу. Із близько 55 тисяч суден і кораблів, які щорічно проходять Босфором, 10 тисяч – це танкери.
Спочатку для будівництва каналу було обрано західний варіант маршруту, який передбачав його довжину у 47 кілометрів, ширину 100 метрів та глибину у 25 метрів. Вартість цього проєкту оцінювалася у 10 мільярдів доларів США. Проте, пізніше, на початку 2018 року, місце будівництва було зміщено у східному напрямку, через водосховище Сазлидере та озера Кючюкчекмедже і Дурусу. Новий водний шлях матиме протяжність у 45 кілометрів, глибину у 21 метр, ширину плеса по поверхні у 350 метрів та 275 метрів – по дну каналу, а його вартість виросла до 15 мільярдів доларів США, а саме будівництво займе 6 років. Це гарантуватиме можливість проходження за добу до 185 великотонажних суден та кораблів із осадкою до 17 метрів. А для обслуговування сухопутного руху через канал буде побудовано 6 мостів на 8 смуг руху кожен. Про це оголосив президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган на початку будівництва.
Для будівництва Стамбульського каналу планується залучити приватний капітал, хоча розглядається і можливість державної підтримки. У ході будівництва планується створити від 8 до 10 тисяч нових робочих місць. А для обслуговування роботи каналу буде необхідно від 500 до 800 фахівців.
Проте свої корективи вносить міжнародна військово-політична ситуація. Напруга на Близькому Сході та останні події навколо Ірану, заставляють країни переглядати свої бюджети на користь збільшення видатків на армію. У тому числі, відмовляючись від інфраструктурних проєктів, які є важливі як для окремо взятого регіону, так і для світового співтовариства в цілому. Тому, цілком можливо, що будівництво Стамбульського каналу буде призупинене, або ж його чекає доля довгобуду, як це трапилося з Панамським каналом, який будували більше 30 років.
Ukrainian