Аналізуючи ситуацію, яка склалася у світовій торгівлі з приходом до влади нового президента США Дональда Трампа, що характеризується тарифною війною проти усього світу, а особливо – Китаю, і яка має на меті покращення торговельного балансу США, мимоволі згадується вислів німецького філософа Георга Гегеля про те, що історія повторюється двічі – перший раз у вигляді трагедії, а другий раз – у вигляді фарсу.
І якщо сьогоднішня ситуація, має вигляд фарсу, то у вигляді трагедії, аналогічні події трапилися у першій половині ХІХ століття, а головними їх учасниками стали Китай та Великобританія, яка на той час була світовим гегемоном. В історію вони увійшли під назвою Опіумних війн – військових конфліктів між Великобританією та Китаєм у середині ХІХ ст. (1840 – 1842 рр. та 1856 – 1860 рр.), в основі яких було покладено причини торговельного характеру, у першу чергу, – закритість внутрішнього ринку Китаю для західної торгівлі та дискримінація європейських торговців. На той час, Китай, як ексклюзивний постачальник товарів, як зараз би сказали, преміум сегменту, – чаю, шовку, фарфору тощо, відмовлявся закуповувати європейські та американські товари, вимагаючи в оплату срібло і золото.
Перші торговельні представництва європейців з’явилися у Китаї на початку ХVI ст., коли іспанці заснували свої факторії у м. Нінгфо. У 1522 р. португальцями було утворено колонію Макао, а в 1662 р. французи відкрили своє торговельне представництво у Кантоні. При цьому разом із торговельною було розгорнуто місіонерську діяльність, наслідком якої став активний перехід китайців у християнську віру. Намагаючись зберегти власні вікові традиції, китайський уряд обмежив для європейців у 1757 р. торгівлю, дозволивши торгувати лише через порти Макао та Кантон. Усі торговельні угоди європейців у цих портах повинні були здійснюватися при посередництві китайської торгової спілки купців Гонга, яка підпорядковувалась китайському уряду. Це, у свою чергу, надмірно обмежувало торгівлю, концентрувало її в одних руках та виключало вільну конкуренцію.
Розвиток промислового виробництва в Англії вимагав пошуку нових ринків збуту, одним із найбільш перспективних розглядався густонаселений Китай, окрім того він був важливим постачальником чаю, який широко увійшов у вжиток англійців. Ще одним інтересом англійської корони у Китаї стали контрабандні поставки з Індії опіуму, активними споживачами якого були китайці. Для транспортування його із портів Калькутта і Бомбей було розроблено спеціальні, добре озброєні кораблі, які отримали назву «опіум-кліперів».
З метою обмеження впливу англійських торговців у Китаї та знищення контрабандних поставок опіуму, китайський уряд оголосив полоненими англійських торговельних представників, умовою звільнення яких назвав добровільну видачу опіуму та припинення його поставок. У відповідь на недружні заходи, уряд Великобританії направив у Китай військовий експедиційний корпус.
Метою військової експедиції, яка отримала назву Першої опіумної війни було: повне задоволення вимог англійських підданих у Китаї; отримання прав на вільну торгівлю у китайських портах; уникнення подібних ситуацій у майбутньому. Результатом війни стало укладення 29 серпня 1842 року Нанкінського договору, за яким Китай виплатив Великобританії контрибуцію у 21 млн дол. США, оплатив конфіскований в англійських купців опіум на суму 6 млн дол США, передав їй у власність Гонконг та відкрив для англійської торгівлі порти Кантон, Амой, Фучжоу, Нінбо, Шанхай. Особливою статтею Нанкінського договору було передбачено його перегляд через 10 років після укладання.
Дипломатичні представники Великобританії, Франції та США передали Китаю спільні вимоги про перезаключення договорів 1842-1844 рр., вимагаючи права необмеженої торгівлі на усій китайській території та офіційного дозволу на торгівлю опіумом. Китайським урядом такі вимоги було визнано неприйнятними, що призвело до відкритого військового конфлікту у 1856 році. Результатом військових дій став Пекінський договір, за яким Китай виплатив Великобританії та Франції 11 млн дол. США контрибуції, відкрив для іноземної торгівлі порт Тяньцзінь та дозволив використовувати китайців як робочу силу в колоніях Великобританії та Франції. Проте для Китаю найстрашнішим результатом Опіумних війнстало стрімке збільшення кількості наркоманів, якщо на початку Першої опіумної війниіз 416 млн китайців курцями опіуму було близько 2 млн осіб, то у 1881 р. – із 369 млн населення кожен третій (120 млн осіб) вважався опіумним наркоманом.
Ukrainian