Великобританія здавна відома своїми традиціями. Вони стосуються як повсякденного життя звичайних людей, так і діяльності державних інституцій. Проте, у цій розповіді мова піде про історичну традицію, яка сформувалася у страховому бізнесі, у товаристві Ллойда.
Ця історія, яка мало не поставила хрест на усьому страховому бізнесі цієї компанії, бере свій початок у 1799 році, коли із британського порту Ярмут до Гамбурга вирушив фрегат «Лютін». Цей корабель, який було захоплено англійцями у французів у 1793 році, мав на облавку золота у зливках і монетах на тогочасну астрономічну суму в 1,175 млн фунтів стерлінгів, які призначалися для розрахунків англійських купців зі своїми європейськими колегами. Природно, що такий вантаж необхідно було застрахувати. І страховий захист, на суму 900 тис. фунтів стерлінгів було забезпечено страховим товариством Ллойда. Розуміючи усю ризиковість цієї операції, Джон Юліус Ангерштейн – тогочасний керівник компанії, який був праонуком засновника товариства, не хотів страхувати це перевезення, але можлива вигода заставила його ризикнути. Як виявилося – даремно, поставивши під загрозу увесь родинний бізнес.
Після початку плавання, поблизу берегів голландського острова Вліланд, «Лютін» потрапив у шторм, внаслідок чого корабель втратив управління, налетів на мілину де його і перевернув морський вал. Загинули всі 269 членів екіпажу, а страхова компанія Ллойда змушена була виплатити 900 тис. фунтів стерлінгів.
Протягом наступних років здійснювалися неодноразові спроби підняти золотий вантаж «Лютіна», водолазами, разом із частиною золотого вантажу, було піднято мідний 50 кілограмовий дзвін з «Лютіна» та його дерев’яний дубовий штурвал. Цими предметами було вирішено увіковічнити пам’ять про найбільш невдалу страхову операцію Ллойда. Із штурвалу було зроблено стіл та крісло, які використовує діючий керівник Ллойда, і які мають завжди нагадувати про існуючі межі ризику. А дзвін було спочатку поставлено під столом керівника, а згодом, починаючи з 1896 року – розміщено у головному операційному залі товариства, де його використовували для подачі сигналів про стан застрахованих суден: один удар – судно пропало безвісти; два удари – судно вдало дійшло до порту призначення. Коли у реєстрах Ллойда робиться запис про судно, яке пропало безвісти, то після одного удару в дзвін робиться оголошення, приблизно такого змісту – «Панове увага! Судно таке то, реєстровою місткістю такою то, яке належить фірмі такій то і застраховане у нас, перебуваючи на маршруті із такого то порту, не прибуло до місця призначення. Із сьогоднішнього дня це судно вважається пропалим безвісти». За правилами Ллойда, виплата страхового відшкодування здійснюється через 2 тижні після удару в дзвін та оголошення про пропажу судна.
З розвитком засобів навігації, передачі повідомлень та рятувальних служб морські судна почали гинути все рідше. Тому, традиція у постійному використанні дзвону зійшла нанівець. Останній раз про загибель судна дзвін сповіщав у 1979 році, а про щасливий прихід до порту призначення – у 1989 році.
До речі, сигнал у два удари використовується у тих випадках, коли товариство Ллойда відвідують високоповажні особи, типу членів королівської родини чи першого лорда британського Адміралтейства. А сигнал в один удар робиться у тих випадках, коли відбуваються якісь світові події катастрофічного масштабу, наприклад, терористична атака 11 вересня 2021 року, землетрус та цунамі 26 грудня 2004 року тощо.
Ukrainian