Якщо читати «Повість минулих літ» – літописний звід з історії Київської Русі, то можна зробити висновок, що чи не найбільш вживаним видом обов’язкового платежу на початку її становлення була данина. Мало хто задумується над походженням цього слова, але, як показує його лексичний аналіз, воно пов’язано із інститутом примусу і на відміну від податку, платниками данини виступали підкорені народи.
Одним із перших свідчень подібного роду є запис про те, що у літо 6390 року від створення світу (882 рік нашої ери) київський князь Олег «встановив данину словенам, і кривичам, і мері, і встановив варягам давати данину від Новгорода по 300 гривень щорічно, заради встановлення миру, що і давалося варягам до самої смерті Ярослава».
Ще більш цікавий запис про особливості сплати податків у Київській Русі можна зустріти у Архангелогородському літописці, де зазначено, що у 883 році «пішов Олег на древлян і на сіверян, і на хозар, і наклав на них данину по чорній куниці з людини в рік, і оброки по усій землі Руській встановив, і багато міст поставив». Як бачимо, тут фігурує два види обов’язкових платежів – данина і оброк. Данина сплачується завойованими племенами, а оброк – тим населенням, яке входило до складу Київської Русі, тобто, як мінімум, племенем полян, яке жило навколо тодішнього Києва.
Стосовно данини варто виокремити дві основні ознаки: її встановлення було пов’язано із використанням військової сили, при цьому, підкорені племена не входили до складу Київської Русі; величина данини була строго фіксованою та визначалася у домовленостях між сторонами. Необґрунтоване її збільшення ставало підставою для масових бунтів і заколотів. Хрестоматійним прикладом цього стала історія київського князя Ігоря, чия загибель у 945 році від рук древлян, які жили на території теперішніх Житомирської та півночі Хмельницької областей, була обумовлена бажанням повторно отримати данину.
Аналіз літописних текстів дає змогу виокремити 4 основні способи визначення та сплати данини:
– загальна сума данини, яка сплачувалася з якоюсь встановленою метою, наприклад 300 гривень данини новгородців на користь варягам заради підтримки миру;
– виходячи із загальної кількості домогосподарств («димів»), які виступали одиницею оподаткування. Такий механізм встановлення данини був характерним для хозар;
– беручи в розрахунок площу оброблюваної землі («від рала»), яку виплачували племена в’ятичів на користь хозарів до підкорення цих племен князю Святославу;
– залежно від кількості людей («від людини»), яку встановив князь Олег під час походу на древлян, сіверян і хозар. Ознаками данини стало те, що вона виступає прототипом прямого оподаткування, визначається на основі певних економічних показників діяльності, механізм розподілу податкового навантаження носив територіальний характер, при якому сплачувати данину повинні були люди, які мешкали в межах певного племені, що займало свій ареал. Розподіл данини між окремими представниками племені покладався на місцеву владу в особі старійшин чи вождів. А це, у свою чергу, означало наявність механізму колективної відповідальності за її сплатою.
Ukrainian