Безсмертний роман одеситів Іллі Ільфа та Євгенія Петрова «12 стільців» події якого відбуваються навесні 1927 року починається словами «У повітовому місті була така сила перукарних закладів і бюро похоронних процесій, що здавалось, мешканці міста народжуються тільки на те, щоб поголитись, постригтись, освіжити голову вежеталем і одразу ж померти. А насправді в повітовому місті люди родились, голились і вмирали не так уже й часто. Життя в місті було найтихіше». Говорячи сучасною мовою, авторам вдалося в гумористичній формі охарактеризувати тогочасний соціально-економічний стан повітового містечка.
Наше рідне місто Хмельницький в 1927 році теж було повітовим центром та носило назву Проскурів. Цікаво, а який його соціально-економічний стан був у ці роки?
Розпочати потрібно із людей. В цей період в нашому містечку мешкало трохи більше 27 тисяч мешканців (більше ніж в сучасних Волочиську, але менше ніж в Старокостянтинові), із яких 14,4 тисяч були жіночої статті. Половина населення (рівно 50%) були євреями, 21,2% – українцями, 14,7% – росіяни, 12,6% поляки і 1,5% інших національностей. Сумарна кількість сімей в містечку становила 7749 родин, що, в середньому, давало 3,5 людини на одну сім’ю.
Населення проживало у 2527 домоволодіннях, які нараховували 4366 помешкань. Цікаво, що 205 осіб, із яких 24 жінки, не мали постійного місця проживання, тобто були безпритульними. Середня житлова площа на 1 мешканця становила 4,5 м2. Містечко складалося із Старого міста, яке поділялося на 56 кварталів і ярмаркову площу (1952 домоволодіння та 3648 помешкань) і передмість, до яких було віднесено Новий план, Лани, станцію Проскурів, Дубово, Раково, станцію Гречани, Високе і хутори (575 домоволодінь та 718 помешкань.). Кількість міських вулиць та провулків становила 30, а їх загальна довжина – 23,5 кілометра, із яких із твердим покриттям було трохи більше 19 кілометрів.
Земельний фонд містечка становив 2282 гектари (22,8 квадратних кілометрів), із яких під забудовою було 742 гектари, городи і садки займали 1061 гектар, площа водяного плеса (річки і ставки) – 154 гектари, пусткою та ярами були 148 гектарів тогочасного містечка, а під кладовища було відведено 14 гектарів. Земля сільськогосподарського призначення становила 952 гектари, із них 598 – орна, 122 – городи.
Економіка міста була представлена націоналізованими після революції підприємствами – керамічним заводом Держкомбінату (39 робітників і 2 електродвигуни виробляли в рік продукції на 17 тис. карбованців); чавунно-ливарним та механічним заводом (39 робітників і 1 електродвигун випускали в рік продукції на 44,6 тис. тисяч карбованців); млин (24 робітники при 1 електродвигуні давали муки на 112 тис. карбованців); цукроварня Цукротресту (530 робітники при 9 електродвигунах створювали продукції на 641,7 тис. карбованців), поступалася у Проскурівській окрузі лише аналогічному підприємству у Волочиську. Броварне, медоварне і солодове виробництво було представлено солодовим заводом із річним випуском продукції у 13 тис. карбованців та броварнею окружного місцевого господарства (сучасний пивзавод) із випуском продукції у 162 тис. карбованців та 84 працівниками у штаті. Працювала тютюнова фабрика та друкарня (36 працівників, близько 40 тис. карбованців продукції на рік).
Науково-технічний прогрес містечка був представлений маленькою електростанцією потужністю у 200 кіловат, де працювало 14 працівників і яка протягом року виробляла 235 тис кіловат електроенергії, що становило 9 кіловат на 1 мешканця. Вулиці міста освітлювало аж 10 електричних ліхтарів, а за протипожежну безпеку відповідала комунальна професійна пожежна сторожа у кількості 36 осіб, при 16 робочих конях та 3 водяних помпах. За тілесну чистоту мешканців відповідала одна лазня, яку містяни відвідували протягом року трохи більше 50 тисяч разів (мабуть, це задоволення було дороговартісним). Був відсутній водогін, каналізація і трамвай.
Охороною здоров’я мешканців нашого міста опікувалися 3 амбулаторії і медпункти, 2 лікарні на 65 ліжок, із яких 20 відводилося під інфекційних, або як тоді говорили – пошестних хворих. Медичний персонал складався із 19 лікарів, 5 зубних лікарів, 6 повитух, 81 осіб іншого медичного персоналу. Діяла консультація для жінок і дітей де працювали 4 лікарі, дитяча амбулаторія, дитячий диспансер. Медикаменти продавалися у 9 аптеках. За санітарно-епідеміологічним станом міста слідкувало 2 санітарних лікарі, 1 лабораторія, 3 санітарно-дезинфікційних установи.
Соціальна сфера Проскурова була представлена 3 дитячими садками, які сумарно відвідували 125 вихованців та 7 вихователів. Функціонував будинок-ізолятор для хворих дітей де працювало 4 особи та перебувало близько 50 дітей. Шкільна освіта була представлена 4 чотирикласними школами де працювало 14 вчителів, які навчали 401 учня. Кількість шкіл із навчанням у сім років становила 5 і тут вже працювало 71 вчитель, а навчання проходили 2162 учні. У містечку діяв педагогічний технікум де навчалося 178 учнів та працювало 15 викладачів; медична професійна школа – 28 учнів та 11 викладачів; підлітковий робітничий будинок – 103 учні та 19 педагогів. Окрім того, у 10 пунктах ліквідації неписьменності 11 вчителів забезпечували отримання азів грамотності 298 дорослими учнями.
Культурне життя населення забезпечували 3 бібліотеки із фондом у 5195 книжок, 4 клуби, 1 кінотеатр, 5 театрів та драматичних гуртків, музеїв не було взагалі.
Тогочасне маленьке єврейське містечко Проскурів ще не знало, що його чекає важкий і страшний столітній період історії – голодомор, колективізація, отримання статусу обласного центру, ІІ Світова війна і геноцид євреїв, повоєнна відбудова і перейменування, бурхливий ріст промислового потенціалу і десятикратне збільшення городян, поява нових мікрорайонів, зелених зон, чудових вулиць та місць відпочинку, формування транспортного хабу і вимушене набуття статусу самого базарного міста України.
Сьогодні Хмельницький також відомий завдяки Хмельницькому національному університету – найпотужнішому на теренах області закладу освіти!