Сплеск суспільного інтересу до феномену ленд-лізу отримав активний поштовх та, так би мовити, друге дихання, після початку активної фази російсько-української війни у лютому 2022 року. Світові демократії невідкладно висловились на підтримку України та розгорнули активну кампанію із надання допомоги нашій країні, яка набула різних проявів – від фінансування соціальних виплат до поставок важких типів озброєння.
Вивчаючи вітчизняне інформаційне поле, яке присвячене наданню допомоги Україні іншими державами, в ході боротьби з російським агресором, не важко прийти до думки, що під поняттям «ленд-ліз» розуміється увесь спектр військово-економічної співпраці нашої держави з іноземними партнерами. Подібна картина спостерігається і серед науковців-дослідників ленд-лізу періоду 1941-1945 років, коли до цього поняття автоматично зараховуються усі види наданої допомоги, без врахування країни походження, особливостей товарно-грошових відносин, що виникали у процесі її здійснення тощо.
Насправді ж, першопочатково, ленд-ліз, з часу свого запровадження навесні 1941 року, мав трохи інше змістовне наповнення, іншу правову та економічну природу. Основними його рисами, які дозволяють виокремити цей феномен серед інших форм військово-економічної співпраці, є наступні:
- здійснювався лише зі сторони США по відношенню до своїх союзників у боротьбі із спільним ворогом;
- запроваджувався на основі спеціально ухваленого 11 березня 1941 року Конгресом США законодавчого акту – Lend Lease Act;
- фінансувався за рахунок коштів бюджету США, тобто був безоплатним для країни-отримувача;
- допомога надавалася до моменту закінчення бойових дій та не могла передаватися третім сторонам без згоди країни-донора (США);
- після закінчення бойових дій товаро-матеріальні цінності повинні були бути поверненими у США, або ж оплачені за їх залишковою вартістю країною-реципієнтом.
По суті, використовуючи поняття «ленд-ліз» у широкому значенні, ми сьогодні маємо справу з апелятивом, коли більш вузьке значення терміну, із часом, використовується для позначення цілої групи об’єктів. Для спрощення розуміння цього явища, варто навести приклад Голландії-Нідерландів, коли назва найбільш економічно розвиненої провінції держави (Голландії) стала назвою всієї країни (Нідерландів). Допомогу за програмою ленд-лізу отримували 42 країни, лідерами серед яких були Великобританія – 31,4 млрд дол. США, СРСР – 11,3 млрд дол. США, Франція – 3,2 млрд дол. США, Китай – 1,6 млрд дол. США, країни Латинської Америки – 0,6 млрд дол. США.
На рисунку наведено перелік країн, отримувачів допомоги за системою ленд-лізу. Окрім вищеназваних, необхідно назвати Австралію, Нову Зеландію, Ісландію, Норвегію, Югославію, Туреччину, Іран, Ірак, Французьку Екваторіальну Африку (теперішні Габон, Чад, Центрально-Африканська республіка), Конго, Абіссинію (зараз – Ефіопія), Саудівську Аравію, Кенію, Родезію (зараз – Зімбабве), Ліберію, Уганду, Південно-Африканську республіку, Південно-Західну Африку (зараз – Намібія).
У травні 1945 року президент США Трумен, виступаючи перед Конгресом, зазначив, що за 4 роки, в період з 11 березня 1941 по березень 1945, США поставили союзникам по ленд-лізу допомоги на суму 38971,8 млн дол США, із них озброєнь (разом з кораблями) – на суму більше 19546 млн дол США.
У перший рік дії ленд-лізу поставки становили 2422 млн дол США, у другий – 7897 млн дол США, у третій – 13906 млн дол США. а протягом четвертого – 14747 млн дол США. В доповіді говорилося, що найбільше отримала Великобританія – 12775 млн дол США, або 43,6%; на другому місці був Радянський Союз – 8409 млн дол США, або 28,7%; Африці, Близькому Сходу і району Середземного моря – 3813 млн дол США. або 13%; Китаю та Індії – більше 2023 млн дол США, або 6,9%; Австралії та Новій Зеландії – більше 1257 млн дол США, або 4.3%; країнам Латинської Америки – більше 226 млн дол США, або 0,8%; іншим країнам – 805 млн дол США, або 2,7%.